Визначення достовірності контролю криволінійних поверхонь вихрострумовим перетворювачем
DOI:
https://doi.org/10.24027/2306-7039.3.2019.182386Ключові слова:
вихрострумовий метод, ідеальний об’єкт, якість, метрологічне забезпечення, надійність, зварна поверхняАнотація
У статті розглядаються питання щодо метрологічного забезпечення та оцінки достовірності прийняття рішень про стан металевого об’єкта контролю під час проведення вихрострумових випробувань поверхонь зі складною структурою. Об’єктом дослідження є складні, з точки зору геометрії та електромагнітних характеристик, поверхні, які утворюються на поверхні металевих виробів під час формування зварних з’єднань.
У процесі проведення контролю якості стану зварного з’єднання в першу чергу особлива увага приділяється виявленню внутрішніх та зовнішніх дефектів зварного шва. Однак на якість зварного з’єднання, з точки зору його механічних характеристик, не меншим чином впливають форма, розмір та склад зварного шва. Завдання контролю розміру та форми зварного шва цілком успішно вирішується шляхом застосування візуально-оптичного методу неруйнівного контролю. Що стосується складу зварного шва, то вихрострумовий метод контролю дозволяє визначати склад матеріалу зварного з’єднання шляхом вимірювання магнітних та електричних характеристик металу.
Існують однозначні кореляційні зв’язки між електромагнітними та механічними характеристиками металу. Застосування вихрострумового методу контролю дозволяє визначати геометричні параметри металевого об’єкта та його електромагнітні характеристики. Однак у цьому випадку з’являється певна невизначеність, пов’язана з неможливістю визначення, який із факторів (геометричні розміри об’єкта або зміна його електромагнітних характеристик) тією чи іншою мірою вплинув на результати вимірювання сигналу вихрострумового перетворювача.
У роботі проведено аналіз впливу цих факторів з точки зору їх метрологічних характеристик та наведено формули, які дозволяють оцінити ризики замовника та виконавця у разі контролю складних поверхонь вихрострумовим методом.Посилання
Kluev V. V. (Ed.). Nerazrushaiucshiy control [Nondestructive control]. Vol. 2. Moscow, Mashinostroenie Publ., 2003. 688 p. (in Russian).
Babadzhanov L. S., Babadzhanova M. L. Mery i obraztsy v oblasti nerazrushaiucshego controlya [Measures and reference materials in the field of nondestructive control]. Moscow, Standartinform Publ., 2007. 208 p. (in Russian).
Konovalov N. N. Normirovanie defectov i dostovernost nerazrushaiucshego controlya svarnyh soedinenii [Normalization of defects and reliability of nondestructive control of joint welds]. Moscow, NTC “Promyshlennaya bezopasnost” Publ., 2004, 132 p. (in Russian).
Stavroulakis G. E. Inverse and crack identification problems in engineering mechanics. Berlin, Springer, 2001. 240 p.
Gorkunov B. M., Tiupa I. V., Skopenko V. V., Shakhin I. H. Veroyatnostnye podkhody k opredeleniyu razmerov defectov vikhretokovym metodom [Probabilistic approaches to sizing of defects by eddy current method]. Tekhnichna electrodinamica. Tem. vypusk ‟Silova electronika ta energoefectivnist” [Technical Electrodynamics. Subject issue “Power Electronics and Energy Efficiency”], 2011, part 2, pp. 231–234 (in Russian).
Zakharov I. P., Кukush V. D. Teoriya neopredelennosti v izmereniyah [Theory of uncertainty in measurements]. Kharkov, КОNSUM Publ., 2002. 256 p.
Chinkov V. M. Osnovy metrologii ta vymiruvalnoi tekhniky [Fundamentals of metrology and measurement technics]. 2-nd edition. Kharkiv, NTU “KhPI” Publ., 2005. 524 p. (in Ukrainian).
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
ПОЛІТИКА, ЯКА РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ ЖУРНАЛАМ, ЩО ПРОПОНУЮТЬ ВІДКРИТИЙ ДОСТУП З ЗАТРИМКОЮ
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи, яка через 12 місяців з дати публікації автоматично стає доступною на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.